— Хлопці, які залишились, розвели дим, хотіли в набат вдарити, да видимо, розгнівався Ілля-пророк, церква була заперта, і дзвіницю всю димом охватило, так що й не дістанеш того набата... Вертаємось з поля, а церква, Боже мій, так і димиться — підступитись страшно!

Кузьма йшов поруч і слухав. Був він тверезий, але йшов, наче п'яний, махаючи руками, то збоку воза, то спереду...

— Ну а ти як? На роботу чи що? - спитав він.

— Яка робота! За спасіння душі їздим, світ послав...

— То безкоштовно їздиш?

— А хто ж платитиме? Не по своїй волі їду, світ послав, та світ за мене й хліб прибере, і жито посіє, й обов'язки справить... Виходить, не задарма!

— А живеш чим?

— Христа заради.

— Мірило то в тебе світове?
