Зайнявшись паскудним котом, Іван ледь не загубив найголовнішого з трьох — професора. Але, на щастя, той не встиг утекти. Іван побачив сірий берет у гущі на початку Великої Микитської, але Герцена. Тієї ж миті Іван і сам там опинився. Однак вдачі не було. Поет і кроку прибавляв, і підтюпцем починав бігти, штовхаючи прохожих, і ні на сантиметр не приблизився до професора.

Не дивлячись на те, яким був засмучений Іван, усе ж його вражала та надприродна швидкість, з якою відбувалася погоня. І двадцяти секунд не пройшло, як після Микитських воріт Іван Миколаєвич був уже осліплений вогнями на Арбатській площі. Ще декілька секунд, і ось якийсь темний провулок із тротуаром, який покосився, де Іван Миколайович упав і розбив коліно. Знову освітлена магістраль — вулиця Кропоткіна, потім провулок, потім Остоженка і ще перевулок, понурий, гидкий і скупо освітлений. І ось тут-но Іван Миколайович остаточно загубив того, хто був йому так потрібний. Професор зник.
