Яке твоє особливе місце в Києві? – я запитала її.

Аня показала мені постмодерністський квартал на Подолі біля ст. м. Тараса Шевченка. Це було рік тому, літом 2020 року. Ми прогулялися біля радянських будинків чудернацьких непропорціональних і нераціональних форм, а потім випили холодної кави в переповненій кав’ярні “Дилетант”. Під час зустрічі з Анею хаос цього місця мене заворожив, осінню я переїхала в цей район, і тепер @dyletant.cafe — одна з двох моїх улюблених кав’ярень у Києві.

Чому Аня вибрала саме це місце? Через його історію.

Для неї цей район є уособленням того, як можна зіпсувати класну ідею. У проєкті були закладені затишні пішохідні дворики без автомобілів, галереї, відкриті балкони і тераси у кожної квартири, сади. Будівлі проєктувалися з урахуванням вуличного шуму: у двір виходили спальні, на вулиці з трамвайними коліями — кухні й загальні кімнати. Посеред кварталу — голуб’ятник як зворушлива повага до традицій старого Подолу.

Але будівництво кварталу припало на час перебудови і навіть трохи на буремні перші роки незалежності зі всіма наслідками: нестачею будівельних матеріалів, коштів, будівельних бригад. Саме через нестачу коштів були обрані не зовсім якісні матеріали для будівництва, і тому будинки не мають запланованого вигляду.

Вони мають вигляд хаосу, який розростається.

Аня замріяно оглядає різнокольорові вікна, різноформенні балкони, стерту фарбу на стінах, і каже:

“Якби вони втілили все це, власні галереї і тераси, було б так прекрасно тут жити… Наскільки інколи ідеї бувають відірвані від землі... І наскільки буденні проблеми їх заземляють.... Типу: “Чувак, спустись, дев’яності. Засунь свою галерею в жопу, нам просто необхідно десь жити”.

Аня каже, що Київ цікавий, метушливий. Його дуже легко одночасно любити і ненавидіти. У Києві постійно горять дедлайни. Немає місця і часу, щоб зупинитися і відпочити. І коли ти все-таки вириваєшся з цього кудись на вихідні, наприклад, на Труханів острів, то сидиш там і думаєш: “Тиждень був вау. Я настільки виріс, я став кращим. Вау”.
