—Чого ти, друже? О боже, кучер почує! Стулися, а то кучер почує! Йому все чутно!

— Не люблю... не люблю! — продовжував він, задихаючись. — Ви безпринципна, бездушна... Не маєте права носити цей ватерпруф! Чуєте? А то я порву його на клочки...

— Схаменися, дитятко моя! — заплакала maman. — Кучер почує!

— А де багатство мого батька? Де ваші кошти? Ви все згубили! Мені не соромно власної бідності, та мені соромно, що маю таку матір... Коли мої товариші питаються про вас, я завжди червонію.

На потязі довелося їхати до міста дві станції. Весь час Володя стояв на майданчику та здригався всім тілом. Йому не хотілося заходити до вагону, там ж бо сиділа його матір, котру він ненавидів. Ненавидів він себе самого, кондукторів, дим від паровозу, холод, у якому він звинувачував тремтіння... Та що важче було у нього на серці, то більше він відчував, що десь на цьому світі у якихось людей є життя чисте, благородне, тепле, граційне, повне любові, ласки, веселощів... Він відчував це та журився так сильно, що навіть один пасажир, уважно подивившись йому в обличчя, спитав:
