"Я була поганою дівчинкою, Сьюді, — сказала Джонсі. —Щось змусило той останній листок залишитись там і показати мені, наскільки слабкою я була. Воліти померти — це гріх. Чи не могла б ти тепер принести мені трохи супу і молока з дещицею портвейну, і — ні; принеси мені спершу люстерко, а потім уклади подушки біля мене, і я сяду та буду спостерігати, як ти готуєш".

За годину вона сказала:

"Сьюді, я сподіваюсь одного дня намалювати залив Неаполя".

Доктор прийшов удень, і Сью вийшла до холу вслід за ним.

"Шанси рівні, — мовив лікар, беручи тендітні тремтячі руки Сью до своїх. — Ви переможете з добрим лікуванням. А зараз мені потрібно розглянути інший випадок, униз по сходах від вас. Берман його звуть— якийсь артист. Також пневмонія. Він старий, слабкий чоловік і напад дуже важкий. Безнадійний випадок, але він лягає до госпіталю на днях, щоб почуватися більш комфортніше.
