«Ану його все, до біса!» — думав він.

Він встав з ліжка об одинадцятій годині. Причісуючись перед дзеркалом і дивлячись на своє негарне, бліде від безсонної ночі обличчя, він подумав:

«Абсолютно вірно... Гидке каченя».

Коли маман побачила його й жахнулася, що він не на екзамені, Володя сказав:

— Я проспав, маман... Але ви не непокойтеся, я покажу медичне посвідчення.

Мадам Шуміхіна та Нюта прокинулися о першій годині. Володя чув, як мадам Шуміхіна прокинулася і зі звоном відкрила вікно в себе, як на її грубий голос відповіла Нюта гуркотливим сміхом. Він бачив, як відкрилися двері, а з вітальні потягнулася гурба племінниць та нахлібниць (у натовпі останніх була й маман), як замількало вмите, усміхнене обличчя Нюти, а поруч із її обличчям чорні брови й борода архітектора, що тільки що приїхав.
