Стьопа, витріщаючи очі, побачив, що на маленькому столику сервірована піднос, на якій нарізаний білий хліб, паюсна ікра у вазочці, білі мариновані гриби на тарілочці, і, нарешті, горілка в об'ємистій ювеліршиній карафі. Особливо вразило Стьопу те, що карафа запітніла від холоду. Але це було зрозуміло — вона поміщалась в полоскальниці, набитій льодом. Накрито, словом, було чисто, вміло.

Незнайомець не дав здивуванню Стьопи розвитися до ступеня болючої і прудко налив йому пів'стопки горілки.

– А ви? – пискнув Стьопа.

– Із задоволенням!

Стрибаючою рукою підніс Стьопа стопку до вуст, а незнайомець на одному дусі проковтнув вміст своєї стопки. Прожовуючи шматок ікри, Стьопа вичавив з себе слова:

– А що ж ви... закусити?

— Дякую, я не закусую ніколи, — відповів незнайомець і налив по другій. Відкрили каструлю — в ній виявились сосиски в томаті.
