Іван опустив ноги з ліжка і вглядався. З балкона обережно заглядала у кімнату поголена, темноволоса, з гострим носом, збентеженими очима і звисаючим на лоба жмутом волосся людина приблизно років тридцяти восьми.

Переконавшись у тому, що Іван один, і прислухавшись, таємничий відвідувач осмілів і  увійшов у кімнату. Тут Іван побачив, що той, хто прийшов, одягнений у лікарняне. На ньому була білизна, туфлі на босу ногу, на плечі накинутий бурий халат.

Той, хто прийшов, підморгнув Івану, сховав у карман зв'язку ключів, пошепки переконався: "Можна присісти?" — і, отримавши ствердний кивок, помістився в кріслі.

— Як же ви сюди потрапили? — підкоряючись сухому пригрожуючому пальцю спитав Іван, — адже балконні решітки на замках?

— Решітки-то на замках, — підтвердив гість, — але Парасковія Федорівна — наймиліша, але, на жаль, розсіяна людина. Я поцупив у неї місяць тому зв'язку ключів і, таким чином, отримав можливість виходити на спільний балкон, а він тягнеться навколо усього поверху, і, таким чином, іноді провідати сусіда.
