Тепер по сходах знизу вгору піднімався потік. Маргарита перестала бачити те, що робиться в швейцарській. Вона механічно піднімала й опускала руку й, одноманітно скалячись, посміхалася гостям. У повітрі на майданчику вже стояв гул, із покинутих Маргаритою бальних зал, як море, чути музику.

— А ось це — нудна жінка, — вже не шепотів, а голосно говорив Коров'єв, знаючи, що в гулі голосів його вже не почують, — обожнює бали, все мріє поскаржитися на свою хустку.

Маргарита зловила поглядом серед тих, що здіймались, ту, на яку вказував Коров'єв. Це була молода жінка років двадцяти, незвичайного по красі складу, але з якимись неспокійними і настирливими очима.

— Яку хустку? — запитала Маргарита.

— До неї камеристка приставлена, — пояснив Коров'єв, — і тридцять років кладе їй на ніч на столик носовичок. Як вона прокинеться, так він вже тут. Вона вже й спалювала його в печі і топила його в річці, але нічого не допомагає.
