Римському здалося, що світло в настільній лампі гасне і що письмовий стіл нахиляється. Римського облило крижаною хвилею, але, на щастя для себе, він переміг себе і не впав. Залишку сил вистачило на те, щоб шепнути, але не крикнути:

 — Допоможіть ...

Варенуха, чатуючи біля дверей, підстрибував біля них, довго застрягаючи в повітрі і хитаючись у ньому. Скорченими пальцями він махав в сторону Римського, сичав і чмокав, підморгуючи дівчині в вікні.

Та заспішила, засунула руду голову в кватирку, витягнула, скільки могла, руку, нігтями почала дряпати нижній шпінгалет і трясти раму. Рука її стала подовжуватися, як гумова, і покрилася трупною зеленню. Нарешті зелені пальці мертвої охопили голівку шпінгалета, повернули її, і рама стала відкриватися. Римський слабо скрикнув, притулився до стіни і портфель виставив вперед, як щит. Він розумів, що прийшла його загибель.
