Абадонна стояв нерухомо.
— А можна, щоб він зняв окуляри на секунду? — спитала Маргарита, притискаючись до Воланда та вздрогуючи, але вже від допитливості.
— А ось цього не можна, — серйозно промовив Воланд та махнув рукою Абадонні, й того не стало. — Що ти хочеш сказати, Азазелло?
— Мессіре, — відповів Азазелло, — дозвольте мені сказати. У нас двоє сторонніх: красуня, яка пхикає та вмовляє, щоб її залишили при пані, та крім цього, з нею, перепрошую, її кабан.
— Дивно ведуть себе красуні, — помітив Воланд.
— Це Наталя, Наталя! — вигукнула Маргарита.
— Ну, залишити при пані. А кабана —до кухарів!
— Зарізати? — злякано крикнула Маргарита, — помилуйте, мессіре, це Микола Іванович, нижній мешканець. Тут непорозуміння, вона, бачте, мазнула його кремом...
— Помилуйте! — сказав Воланд, - якого дідька та хто стане його різати? Нехай посидить разом з кухарями, ось і все! Не можу ж, погодьтеся, я його пустити у бальну залу!
