Буфетчик повільно піднявся, підніс руку, щоб поправити шляпу, і усвідомив, що його на голові нема. Йому жахливо як не хотілося повертатися, але шляпу було шкода. Трохи подумавши, він усе ж таки повернувся і сказав.
— Що ще там? — запитала його проклята Гела{=>.
– } Я шляпку забув, — шепнув він, показуючи свою лисину. Гела повернулася, буфетчик подумки плюнув і закрив очі. Коли він їх відкрив, Гела подала йому шляпу і шпагу з темним рукояткою.
— Не моє, — шепнув буфетчик, відпихуючи шпагу і швидко надягаючи шляпу.
— Ви дійсно без шапки прийшли? — здивувалася Гела.
Буфетчик щось буркнув і швидко пішов донизу. Його голові чогось було незручно і занадто тепло в шляпці; він зняв його, і підстрибнув від страху, тихо вскрикнув. В руках у нього був бархатний берет з петушиним пером. Буфетчик перехрестився. В ту саму мить берет нявкнув, перетворився на чорного кота і, скочивши назад на голову Андрію Фокичу, всіма когтями вцепився в його лисину. Випустив крик відчаю, буфетчик кинувся бігти донизу, а котик упав з голови і бризнув догори по сходах.
