Тітка, нічого не розуміючи, підійшла до його рук; він поцілував її в голову і поклав поруч із Федором Тимофійовичем. Потім настали сутінки... Тітка тупцювала по коту, дряпала стінки валізи і від жаху не могла вимовити ні звуку, а валіза погойдувалась, як на хвилях, і тремтіла...

— А ось і я! — голосно крикнув господар. — А ось і я!

Тітка відчула, що після цього крику валіза вдарилась у щось тверде й перестала гойдатися. Почувся гучний густий рев: по комусь плескали, і цей хтось, ймовірно рожа з хвостом замість носа, ревів і реготав так голосно, що затремтіли замочки у валізи. У відповідь на рев пролунав пронизливий, верескливий сміх господаря, яким він ніколи не сміявся вдома.

— Га! — крикнув він, намагаючись перекричати рев. — Поважна публіко! Я зараз тільки з вокзалу! У мене померла бабуся і залишила мені спадок! У валізі щось дуже важке — очевидно, золото ... Га-а! І раптом тут мільйон! Зараз ми відкриємо і подивимося...
