Майстер витріщив очі, шепочучи:

— Однак, це буде, мабуть, ще ліпше за те, що розповідав Іван! — абсолютно приголомшений, він озирався й нарешті сказав коту: — А вибачте ... це ти ... це ви ... — він збився, не знаючи, як звертатися до кота, на «ти» чи на «ви», — ви — той самий кіт, що сідали в трамвай?

— Я, — підтвердив потішений кіт і додав: — Приємно чути, що ви так чемно звертаєтесь до кота. Котам звичайно чомусь говорять «ти», хоча жоден кіт ніколи ні з ким не пив на брудершафт.

— Мені здається чомусь, що ви не дуже-то кіт, — нерішуче відповів майстер, — мене все одно в лікарні почнуть шукати, — несміливо додав він Воланду.

— Ну чого вони будуть шукати! — заспокоїв Коров'єв, і якісь папери та книги виявилися у нього в руках, — історія хвороби вашої?

— Так.
