— Павле Васильовичу! — будить Пелагія Іванівна свого чоловіка. — А Павле Васильовичу! Ти б пішов позаймався зі Стьопою, а то він сидить над книгою і плаче. Знову чогось не розуміє!

Павло Васильович піднімається, позіхає і хрестить свій рот і говорить м'яко:
— Зараз, любонько!

Кішка, яка спала поряд із ним, теж піднімається, витягує хвіст, перегинає спину і жмуриться. Тиша... Чутно, як за шпалерами бігають миші. Одягнувши чоботи і халат, Павло Васильович, пом'ятий і похмурий спросоння, іде зі спальні в їдальню; при його появі інша кішка, яка обнюхувала на вікні рибне заливне, стрибає з вікна на підлогу і ховається за шафу.

— Просили тебе нюхати! — сердиться він, накриваючи рибу газетним папером. — Свиня ти після цього, а не кішка...

З їдальні двері ведуть у дитячу. Тут, за столом, покритий плямами і глибокими подряпинами, сидить Стьопа, гімназист другого класу, з капризним виразом обличчя і заплаканими очима. Припіднявши коліна майже до підборіддя й охопивши їх руками, він гойдається, як китайський болванчик, і сердито дивиться в задачник.
