Трійка виїхала з міста. Тепер уже по обидва боки виднілись лиш плетні городів та самотні вілли, а попереду все застилала мряка. Тут, на просторі, півмісяць здавався більшим і зорі сяяли яскравіше. Але ж віяло сирістю; поштар глибше утнувся в комір, і студент відчув, як наприємний холодок пробігся спершу біля шиї, а потім по тюках, руках, обличчю. Трійця пішла тихше; дзвін завмер, буцім й він промерз. Зачувся плескіт води, й під ногами коней та довкіл коліс застрибали зорі, віддзеркалені у воді.

А хвилин через 10 стало так темно, що вже й не видно було ані зорі, ані півмісяця. Ця трійця в'їхала до лісу. Колючі гілки ялини то й діло били студента по фуражці, а павутина сідала йому за обличчя. Колеса й копита стукали по корневищах, й тарантас похитувався, мовби п'яниця.
