— Куди ж іти?

— По ваші селянські справи найголовніший і до цього приставлений неодмінний член[22]. До нього йди. Пан Сіньооков.

— Це що, в Золотові?

— Ну так, у Золотові. Він у нас головний. Що ж до ваших справ, то проти нього навіть виправник не має повного права.

— Далеко, брате, іти!.. Десь із п'ятнадцять верств, може, ще й більше.

— Хто потребує, той і сто верств пройде.

— І це правда...Прохання йому надати, може?..

— Там дізнаєшся. Як прохання, писар тобі швидко напише. Неодмінний член має писаря.

Розлучившись із дідом, Кирило постояв посеред площі, подумав і пішов геть з міста. Він вирішив сходити до Золотова.

Днів через п'ять, повертаючись після приймання хворих до себе на квартиру, лікар знову побачив у себе на дворі Кирила. Цього разу хлопець був не сам, а з якимось тонким, і дуже блідим дідом, що безперестанно кивав головою, як маятником, і цьомкав губами.
