Коли він прокинувся серед ночі, щоб подивитися на коня, Кузьми в хаті не було. Біля  відчинених дверей стояла біла корова, заглядала з двору в сіни та стукала рогом об одвірок. Собаки спали ... У повітрі було тихо і спокійно. Десь далеко, за тінями в нічній тиші, кричав деркач та протяжно схлипувала сова.

А коли він прокинувся в інший раз на світанку, Кузьма сидів на лаві за столом і про щось думав. На його блідому обличчі застигла п'яна, блаженна усмішка. Якісь райдужні думки бродили в його плескатій голові та порушували його; він дихав часто, точно задихався від ходьби на гору.

— А, божий чоловік! — сказав він, зауваживши пробудження Єфрема, і посміхнувся. — Хочеш білої булки?

— Ти де був? — запитав Єфрем.

— Ги-ги! — засміявся Кузьма. — Ги-ги!
