Тітка ходила біля його ноги, не розуміючи, чому це у неї така туга і чому всі так турбуються, і намагаючись зрозуміти, стежила за кожним його рухом. Федір Тимофійович, котрий рідко покидав свій матрацик, теж увійшов у спальню господаря і став тертися біля його ніг. Він струшував головою, наче хотів витрусити з неї важкі думки, і підозріло заглядав під ліжко.
Господар узяв блюдце, налив у нього з рукомийника води і знову пішов до гусака.
— Пий, Іване Івановичу! — сказав він ніжно, ставлячи перед ним блюдце. — Пий, голубе.
Але Іван Іванич не ворушився і не відкривав очей. Господар пригнув його голову до блюдця і занурив дзьоб у воду, але гусак не пив, ще ширше розчепірив крила, а голова його так і залишилася лежати на блюдечці.
— Ні, нічого вже не можна зробити! — зітхнув господар. — Усе скінчено. Пропав Іван Іванович!
