— Їхати я не можу! — сказав з розстановкою Кирилов і ступив у залу.

Абогін пішов за ним і схопив його за рукав.

— У вас горе, я розумію, але ж запрошую я вас не зуби лікувати, не в експерти, а рятувати життя людське! — продовжував він благати, як жебрак. — Це життя понад усяке особисте горе! Ну, я прошу мужності, подвигу! В ім'я людяності!

— Людинолюбство — палиця з двома кінцями! — роздратовано сказав Кирилов. - В ім'я того ж людинолюбства я прошу вас не відвозити мене. І як дивно, їй-богу! Я ледь на ногах стою, а ви людяністю лякаєте! Нікуди я зараз не придатний ... не поїду нізащо, та й на кого я дружину залишу? Ні-ні…

Кирилов замахав кистями рук і позадкував назад.

— І ... і не просіть! — продовжував він злякано. — Вибачте мені … За XIII томом законів я зобов'язаний їхати, і ви маєте право тягнути мене за комір ... Прошу, тягніть, але ... я не годен... Навіть говорити не в змозі... Вибачте...
