Азазелло допоміг буфетчику піднятися, надав інше сидіння. Наповненим горем голосом буфетчик відмовився від пропозиції господаря зняти штани та просушити їх перед вогнем та, відчуваючи себе геть незручно в мокрій спідній білизні та сукні, сів на іншу лавку з предсторогою.

— Я люблю сидіти низько, — промовив артист, — з низького не так небезпечно падати. Так, тож ми зупинились на осетрині? Любчику мій! Свіжість, свіжість і свіжість, ось що має бути девізом будь-якого буфетчика. Так ось, не бажаєте скуштувати...

Тут у багровому світлі від каміна блиснула перед буфетчиком шпага, і Азазелло виклав на золоту тарілку шматок м'яса, що шкварчав, полив його лимонним соком та подав буфетчику золоту двозубу виделку.

— Вельмишановний .... я...

— Ні, ні, спробуйте!

Буфетчик з поваги поклав шматочок до рота та одразу зрозумів, що жує справді щось свіже і, головне, неймовірно смачне. Однак, прожовуючи духмяне, соковите м'ясо, буфетчик ледве не вдавився та не впав повторно. З сусідньої кімнати вилетів великий темний птах та тихенько зачепив крилом лисину буфетчика. Сівши на камінну полицю поруч із годинником, птаха виявилась совою. "Господи-боже мій! — подумав нервовий, як усі буфетчики, Андрєй Фокич, — оце так квартирка!"
