Він радіє і дякує мені, а я, який за весь час, поки володію будинком, добре вивчив цих панів мешканців, дивлюся на нього, і так і хочеться мені сказати йому:

— Пізно, голубчику! Ти вже помер!

Від мене Путохін біжить до міського училища. Тут він крокує і чекає, коли випустять його хлопчика.

— Ось що, Васю! — каже він радісно, ​​коли Вася нарешті виходить. — Мені зараз обіцяли місце. Стривай, я куплю тобі відмінну шубу ... я тебе в гімназію віддам! Розумієш? До гімназії! Я тебе в дворяни виведу! А пити більше не буду. Чесне слово, не буду.

І він глибоко вірить у світле майбутнє. Але ось настає вечір. Стара, повернувшись від жидів з двадцять копійок, стомлена і розбита, приймається за прання дитячої білизни. Вася сидить і вирішує завдання. Єгорович не працює. З милості Путохіна він спився і тепер відчуває нездоланну спрагу випити. У кімнатах душно, спекотно. Від корита, в якому стара миє білизну, валить пара.
