Ми добряче пропеклися на Херсонщині і дуже захотілося вдихнути свіже цілюще повітря Карпат. Порадившись, вирішили їхати без дітей (їм пообіцяли зимове катання на лижах). Три дні на поїздку, два з яких треба провести у дорозі. Прекрасний план! Ще й друзі з нами.
Женя десь чув, що є класна гора Піп Іван Чорногірський (2028 м), на верхівці якої є залишки старовинної обсерваторії. Почитали, знайшли класний маршрут від Дземброні через г. Вухатий Камінь туди і через Смотрич назад, тривалість 24 км, за 1 день реально зганяти.
Зупинилися ми в с. Верховина, в суботу о 8 ранку рушили на авто до Дземброні, а звідти вже пішки. Пізніше місцеві підказали, що вийти треба було в 5.30.
У мене на телефоні був маршрут у Wikiloc, але можна без нього, заблукати нереально. Багато людей, стежка протоптана, є вказівники і позначки на деревах та камінні. Шлях лежав через колибу, де можна купити сир, джерела зі смачною водою, водоспади, чорничні галявини, густий ялиновий ліс. Словом, від краси перехоплювало подих. Частково від страху, бо я сильно боюся висоти.
Повільніше, ніж хотілося, о 14.00 наша група з втратою в одну людину дісталася гори Вухатий Камінь (1864 м). На схилах є чудернацькі кам'яні брили, які називають у народі "церквами".
Далі о 14.50 прийшли до сідловини під знак "Піп Іван — 2.7 км". Хоч здавалося, рукою подати. Обсерваторію огорнули темні хмари, згідно прогнозом мала початися гроза. Тверезо оцінивши ситуацію і свій фізичний стан, ми з друзями вирішили рушати до Дземброні через Смотрич, спуск тривав 5 годин.
Отже, гора Смотрич (1898 м) зустріла нас білою хмарою, крізь яку ми пливли, як через молоко. Я очікувала, що йти назад дорівнює вниз, а от і ні. Ми без сил продовжували дертися вгору. Людей тут зустріли в рази менше, що мені дуже сподобалося. А от висота і скелі менше. Двічі я хотіла залишитися тут жити і харчуватися чорницею, але Женя не дозволив. Думаю, в гори треба ходити саме з такими людьми.
Значну частину шляху назад я подолала у шкарпетках, не могла витримати біль у ногах.
Десь о 20.00 ми з друзями повернулися до машини і поїхали на вечерю у Верховину. Пішки пройшли 20 кілометрів за 11 годин.
Дві вершини  — це також прекрасно, я нами пишаюся. Чому ж не вдалося зайти на 2028 м?
Я була позитивно налаштована, впевнена у своїй фізичній формі, та гора показала інше. Важко дихати, серце вискакувало, головний біль, закладений ніс і вуха   — це тільки квіточки. Найбільше мене підвело взуття, легкі кросівки підійшли б краще. Тверда п'ятка і носок лиш зранили ноги. Думала, що буде мокро і слизько, помилилася. Про трекінгові палки навіть не подумала! А це мастхев, особливо на спуску. В колибі позичив мені дядько дерев'яну палку, вона стала моєю третьою ногою. Ну і час: пізно почали сходження, повільно йшли, часто переводили дух. Добре, що повернулися до темноти. Все зрозуміла і врахую, далі буде краще.
Неймовірно вдячна друзям і Жені за підтримку, мотивацію, гарний настрій і жарти навіть у момент, коли я прилягла в 10 см від змії.
P.S.: на маршруті багато вологих серветок, невже люди думають, що вони там розкладуться після дощу? Капець.
