У цей час під колонами знаходилась тільки одна людина, і цією людиною був прокуратор.

Тепер він не сидів у кріслі, а лежав на ложі біля низького невеликого стола, обкладеного посудом і вином у кувшинах. Інше ложе, пусте, знаходилось з іншого сторони стола. Біля ніг прокуратора вистелялась нечітка червона, немовби кривава, калюжа і лежали уламки розбитого кувшина. Слуга, що перед грозою накривав для прокуратора стіл, чомусь розгубився під його поглядом, розхвилювався через те, що чимось не догодив, і прокуратор, розгнівавшись на нього, розбив кувшин об мозаїкову підлогу, сказавши:

— Чому на лице не дивишся, коли подаєш? Хіба ти щось вкрав?

Чорне лице африканця посіріло, в очах з'явився смертельний жах, він затремтів і ледь не розбив і другий кувшин, але гнів прокуратора чомусь зник так швидко, як і з'явився. Африканець кинувся збирати уламки і витирати калюжу, але прокуратор махнув йому рукою і раб утік, а калюжа залишилась.
