— Так... є-є-є... Чим я можу бути корисним?

— Чи бачите ви...(Мурашкіна опустила очі й зарум'янилася). Я знаю ваш талант... ваші погляди, Павле Васильовичу, й мені хотілося би дізнатись вашої думки, чи, точніше... попросити поради. Я, потрібно вам сказати,  перепрошую, вирішилася від тягаря драмою, та й мені, перш ніж посилати її в цензуру, хотілося б дізнатися вашу думку.

Мурашкіна нервово, з виразом пійманої птиці, порилася у себе у сукні й витягла великий жирний зошит.

Павло Васильович любив тільки свої статті, чужі ж, які він мав прочитати або прослухати, виробляли на нього завжди враження гарматного жерла, спрямованого йому прямо в обличчя. Побачивши зошит, він злякався і поспішив сказати:

— Добре, залиште ... я прочитаю.

— Павле Васильовичу! — сказала томно Мурашкіна, піднімаючись й складаючи молитовно руки. — Я знаю, що ви зайняті... вам кожна хвилина дорога, я знаю, ви зараз у душі посилаєте мене до біса, але... будьте ласкаві, дозвольте мені прочитати вам мою драму зараз... Будьте милі!
