— Послухайте, Ольго, — почав він. — Приділіть мені хвилину уваги. Мені потрібно запитати вас про щось. Утім вам тепер не до мене. Я потім ... після ...

Він знову сів і задумався. Горький, благальний плач, схожий на плач дівчинки, тривав. Не чекаючи його кінця, Цвєтков зітхнув і вийшов з вітальні. Він попрямував у дитячу до Міші. Хлопчик, як і раніше, лежав на спині і нерухомо дивився в одну точку, точно прислухаючись. Лікар сів на його ліжко і помацав пульс.

— Мішо, болить голова? — запитав він.

Міша відповів не відразу:

— Так. Мені все сниться.

— Що ж тобі сниться?

— Усе…

Доктор, що не вмів говорити ні з тими, хто плаче жінками, ні з дітьми, погладив його по гарячій голові і пробурмотів:

— Нічого, бідний хлопчику, нічого ... На цьому світі не можна прожити без хвороб ... Мішо, хто я? Ти впізнаєш?
