Усі, хто сидить на терасі, чистять для варення якусь пошлу ягоду. Я відкланююся та хочу йти, але різнокольорові дівчата з вереском зривають мій капелюх та вимагають, щоб я залишився. Я сідаю. Мені подають тарілку з ягодами та шпильку. Починаю чистити.

Різнокольорові дівчата розмовляють на тему про чоловіків. Такий-то хорошенький, такий-то гарний, але не привабливий, третій негарний, але цікавить, четвертий був би недурний, якщо б його ніс не був схожий на наперсток і т.д.

— А ви, містере Ніколасе, — звертається до мене Варенькина мати, — негарний, але приваблюєте... У вашому обличчі щось є... Між іншим, — вздихає вона, — у чоловікові головне не краса, а розум.

Дівчата зітхають і опускають погляди... Вони теж погоджуються, що у чоловікові головне не краса, а розум. Я косо подивляюся на себе у дзеркало, щоб переконатися, наскільки я привабливий. Бачу космату голову, космату бороду, вуса, волосся на щоках, волосся під очима —цілий роща, з котрого на манер каланчі визирає мій солідний ніс. Чудовий, нічого сказати!
