Так, слідує відмітити першу дивину цього травневого вечора. Не тільки біля будочки, але й на всій алеї, паралельній Малої Бронної вулиці, не виявилося ні одної людини. В той час, коли вже, здається, й сил немає дихати, коли сонце, розжаривши Москву, в сухім тумані валилось кудись за Садове кільце, — ніхто не прийшов під липу, ніхто не сів на лавочку, порожня була алеєя

— Дайте нарзану, — попросив Берліоз.

— Нарзану немає, — відповіла жінка у будочці й чомусь образилась.

— Пиво є? — осиплим голосом поцікавився бездомний.

— Пиво привезуть на вечір, — відповіла жінка.

— А що є? — запитав Берліоз.

— Абрикосова, тільки тепла, — сказала жінка.

— Ну, давайте, давайте, давайте!..

Абрикосова дала рясну жовту піну, і у повітрі запахло перукарнею. Напившись, літератори негайно почали гикати, розрахувались і всілися на лавку обличчям до пруду і спиною до Бронної.
