Взяла баба гроші, а Анютку вклала спати на пічці, де о тій порі сушились віники. І на цій самій пічці, на віниках, спала дочка лісника, така ж малесенька, як і наша Анютка. І потім Анютка нам розповідала: дух такий від віників був, медом пахло! Лягла Анютка, а спати не може, потихеньку плаче: батечка шкода і страшно. Тільки, пане, минає час-інший, і бачить вона, до хатинки заходять ті три розбійники, які батечка мучили. Ось той, що мордастий у кумачевій сорочці, отаман їхній, підходить до баби і каже:

— Ну, дружино, тільки дарма душу загубили. Нині, — каже, — по обіді ми людину вбили. Вбити-то вбили, а грошей ні гроша не знайшли.

Далі, цей-то, в кумачевій сорочці, чоловік лісничихи виходить.

— Пропала дарма людина, — кажуть його товариші, обірвані, — дарма ми гріх на душу прийняли.
