Напередодні святвечора Чечевіцин цілий день розглядав карту Азії і щось занотовував, а Володя, томний, пухкий, як укушений бджолою, похмуро ходив по кімнатах і нічого не їв. І раз навіть у дитячій він зупинився перед іконою, перехрестився і сказав:

 — Господи, пробач мене грішного!  Господи, збережи мою бідну, нещасну матір!

 До вечора він розплакався.  Йдучи спати, він довго обіймав батька, матір і сестер. Катя і Соня розуміли, в чому тут справа, а молодша, Маша, нічого не розуміла, анічогісінько, і тільки при погляді на Чечевіцина замислювалася і говорила, зітхнувши:

— Коли пост, няня говорить, треба їсти горох і сочевицю.

 Рано-вранці в святвечір Катя і Соня тихо піднялися з ліжок і пішли дивитися, як хлопчики будуть бігти в Америку. Підкралися до дверей.

 — Так ти не поїдеш? — сердито питав Чечевіцина. — Говори: не поїдеш?
