— Як ви смієте говорити мені це? — запитав тихо Абогін, і його обличчя знову засмикалося,і на цей раз вже ясно від гніву.

— Ні, як ви, знаючи, що у мене горе, сміли привезти мене сюди вислуховувати непристойності? — крикнув доктор і знову стукнув кулаком по столу. — Хто вам дав право так знущатися над чужим горем?

— Ви з глузду з'їхали! — крикнув Абогін. — Чи не великодушно! Я сам глибоко нещасливий і ... і ...

— Нещасливий, — презирливо посміхнувся доктор. — Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується. Шалапути, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними. Каплун, якого тисне зайвий жир, теж нещасливий. Нікчемні люди!

— Шановний добродію, ви забуваєте! — заверещав Абогін. — За такі слова ... б'ють! Розумієте?

Абогін квапливо поліз в бічну кишеню, витягнув звідти гаманець і, діставши два папірці, жбурнув їх на стіл.
