— Висипний тиф.

— Ось що. А тепер мені добре, дуже добре! Де Катя?

— Вдома немає. Ймовірно, зайшла кудись з іспиту.

Стара сказала це і нагнулася до панчохи; губи її затремтіли, вона відвернулася і раптом заридала. У розпачі, забувши заборону лікаря, вона промовила:

— Ах, Катя, Катя! Немає нашого янгола! Ні!

Вона впустила панчоху і нагнулася за нею, і в цей час з голови її звалився очіпок. Поглянувши на її сиву голову і нічого не розуміючи, Климов злякався за Катю і запитав:

—Де ж вона? Тітка!

Стара, яка вже забула про Климова і пам'ятала тільки своє горе, сказала:

— Заразилася від тебе тифом і ... і померла. Третього дня поховали.

Ця страшна, несподівана новина цілком увійшла в свідомість Климова, але, як не була вона страшна і сильна, вона не могла побороти тваринної радості, що наповнювала  поручника. Він плакав, сміявся і скоро став лаятися за те, що йому не дають їсти.
