Юнак не тільки помітив цю жінку, ні, він впізнав її, а впізнавши, здригнувся, зупинився, з подивом дивлячись їй у спину, почав її наздоганяти. Ледь не збивши з ніг якогось перехожого із глечиком у руках, юнак наздогнав жінку і, тяжко дихаючи від хвилювання, гукнув:

— Нізо!

Жінка обернулася, прищурилася, причому на її обличчі виступило холодне розчарування, і вона сухо відповіла грецькою:

— А, це ти, Юдо? Я тебе одразу і не впізнала. Але ж це й на краще. У нас є прикмета, що той, кого не ввпізнають, стане багатим...

Хвилюючись від того, що серце почало підстрибувати, як птах під чорною ковдрою, Юда пошепки запитав, боячись, щоб перехожі не почули:

— Куди ти йдеш, Нізо?
— А навіщо тобі це знати? — відповіла Ніза, сповільнюючи крок і зверхньо поглядаючи на Юду.
