— Для бюстгальтера, для спинки, одним словом, на весь гарнітур.

— Цієї ж хвилини.

Микола Тимофійович кладе перед Полінкою декілька сортів аграманту; та ліниво обирає та починає торгуватися.

— Змилуйтеся, рубль зовсім недорого! — переконує прикажчик, поблажливо посміхаючись. — Це аграмант французький, восьмигранний... Будьте ласкаві, ми маємо звичайний, ваговий... Той 45 копійок за аршин, це вже не та гідність! Змилуйтеся!

— Мені ще потрібен стеклеярусний бік з аграмантними ґудзиками, каже — Полінка, нахиляючись над аграмантом, і чомусь зітхає. — А не знайдуться у вас під цей колір стеклеярусні підвіски?

— Є.

Полінка ще нижче нахиляється до прилавка і тихо питає:

— А навіщо це ви, Миколо Тимофійовичу, в четверг пішли від нас так рано?

— Хм!.. Дивно, що ви це помітили, — каже прикажчик з усмішкою, — ви так були захоплені паном студентом, що... дивно, як це ви помітили!
