Розмовляючи таким чином, мисливці підходять до лісу. Сонце вже сіло і залишило після себе червону, як пожежну заграву, смугу, перерізану десь хмарами; колір цих хмар не зрозумієш: краї їхні червоні, та самі вони то сірі, то бузкові, то попелясті. У лісі між густих гілок ялин і під кущами березняку темно, і в повітрі яскраво вимальовуються тільки крайні, звернені до сонця гілки з їхніми пузатими бруньками і лискучою корою. Пахне снігом, що тане і листям, яке перегниває. Тихо, ніщо не ворушиться. Здалеку доноситься затихаючий крик граків.

— Тепер би в Живках постояти, — шепоче Слинка, з жахом дивлячись на Рябова. — Там важлива тяга.

Рябов також із жахом дивиться на Слинку, не моргаючи і розкривши рота.

— Славний час, — говорить пошепки тремтливо Слинка. — Добру весну Господь надає... А треба думати, вальдшнепи вже є... Чого б їм не бути... День стоїть теплий... Зранку журавлі летіли — багато-багато!
