Через пів року йому вже 22. Живе з мамою. Не має свого заробітку та ще не мав тривалих відносин.
Через останній пункт не сильно засмучується(будьмо чесними, хоче, просто не ставить в перший пріоритет), на досвіді запевнилась, що спочатку потрібно інвестувати в себе як особистість, а потім йти у відносини. Але попередні два з дня в день все більше його пригнічують, ну і якоюсь мірою (гарна новина) мотивують щось думати, шукати.
Хто він? Чого хоче? І з чого почне свій шлях. Cамому аж цікаво)
Гарна новина номер два: шлях його становлення вже почався, і ще одне — він приблизно знає, чого прагне. Коротше кажучи, має цілі на цей рік та трішки далі. Тут прям фух. Усвідомлення проблеми і приблизне розуміння бажаного результату — це вже щось. Щось конкретне.
Це, знаєте, як два береги між прірвою. Берег, на якому ти зараз, з іншої сторони твоя бажана реальність. І от завдання — перебратись, побудувати свій шлях, міст. Сам не справишся, потрібні люди, знання, гроші та твоє бажання діяти. Поки крапка... але спойлер — до кожного потрібного ресурсу в додачу в нього вагончик страхів та негативних переконань. на кшталт  а що подумає однокласник Коля, з яким ви вже чотири роки не спілкуєтеся і навіть не знаєте, де він і що з ним. Або — а вдруг хтось скаже, що його план — це туфта і взагалі хтось негативно віднесеться до його бажань. Збоку здається все просто: твоє життя — твій вибір — твої бажання. А йому не просто, для нього це виклик..
