Декілька секунд тривало мовчання. «Він вивчає мене», — подумала Маргарита і силою волі постаралась стримати тремтіння в ногах.

Нарешті Воланд заговорив, усміхнувшись, від чого його іскристе око ніби блиснуло:

— Вітаю вас, королево, і прошу мене вибачити за мій домашній наряд.

Голос Воланда був низький, що на деяких словах давав відтяжку в хрип.

Воланд узяв з ліжка довгу шпагу, нахилившись, порухав нею під
ліжком і сказав:

— Вилізай! Партія відміняється. Прибув гість.

— Ні в якому разі, — тривожно свистів суфлерски над вухом  Маргарити Коров'єв.

— Ні в якому разі... — почала Маргарита.

— Мессіре.. — дихнув Коров‘їв вухо.

— Ні в якому разі, мессіре, — впоравшись із собою, тихіше, але ясно відповіла Маргарита й, усміхнувшись, добавила: — Я благаю вас не переривати партії.  Я думаю, що шахматні  журнали заплатили б немалі гроші, якби мали можливість її надрукувати.
