Мій дорогесенький любимесенький котику!

Оце, коханий, я уявляю, як ти сидиш в аудиторії і пишеш мені листа) і класно, що я тобі зателефонувала, коли ти ще не дописав і цілком розумію, за яких умов і що зі зміною настрою дописував :)

Я хочу викинути ноутбук і піти гуляти надвір. Сонце якось дуже швидко сідає за горизонт. Ще лиш 18.40, а на небі вже видно лише рожеві смуги — хмари, підсвічені зіркою за горизонтом. Як же я розумію про об'єм і відкладання справ))) Планувала сьогодні їхати до Коростеня, щоб там передивлятись лекції з ІТ — у вівторок екзамен. Але поїду вже завтра після ранкової консультації з програмування. Планую там покататися на велосипедах з тіткою, повчитися, переночувати і поїхати з нею в Славутич до діда наступного дня. У нього ж був ДН 29го))) ну, ти знаєш, водночас з Карпенком-Карим.

Після дзвіночка з тобою саме задумалась, як класно, що у тебе стільки активностей для тіла. Пречудово! А я думаю зараз прогулятися в "Сільпо" за шматочком чизкейку. У нас він і в кафе продається в універі, але думаю, що в "Сільпо" буде дешевше. Теж, коли таке вирішила, про тебе подумала і всміхнулась — це ж ти любитель тортів із Сільпо)))) (ну, усупереч витратам у кав'ярні, бо в інших випадках тебе тортоїдом ніяк не назвеш)

Моя любов. Мені настільки пречудесно, що лист наповнений усілякими ніжнісінькими звертаннями до тебе.

Я увесь тиждень мріяла про якийсь шматочок тортика.

Здається, інстинкти первісної людини грають в мені, і мені хочеться цукру і борошняних виробів. Типу, щоб залізти у найдальший сховок — маленьку кімнатку зони комфорту (хоча мені там не найкомфортніше, бо я там не найщасливіша) і спокійно плакати, і гризти тортика. І щоб мене ніхто не чіпав.

Дурня ці уявлення, адже в дійсності я хочу харчуватися чимось корисним і смачним (на кшталт меню із "Салатейри") і спілкуватися з людьми. Думаю, недостатньо змалювала, погано я передала той спектр відчуттів, у якому перебувала протягом буднів.

Мені не вистачає тусовки, як в американських кіно. Щоб був кампус і типу гуртожиток. Мені добре, що я живу вдома, маю достатньо особистого простору, але не вистачає цього відчуття залученості. Сьогодні була лекція, то ми й зібрались з різних груп (хотіла написати 90 людей, але ж на лекції ходять далеко не усі))) і було трошки веселіше, бо познайомилась ще з хлопцями, і фрішниця Анжелка пропонувала ввечері піти кудись випити. Але я не дуже за пити і не дуже за витрачати гроші і не дуже за кудись йти)))) але від приколу, що от вона реально підійшла до мене і Люди, і запропонувала нам, мені втішно.

Хочу додивитися Marie and Malcolm, може цим сьогодні і займуся. Наступного тижня планую побачитись з усіма подружками (або принаймні з кимось з них п'яти). Бо з ними хочу побачитись наживо і філософські розмови вести :) Одногрупниці, мабуть, вважають, що я зануда, бо я ні про що, окрім справ універських шкільних (ха-ха), з ними більше не говорю, але я не бачу сенсу для якоїсь люб'язності нудно з ними балакати.

А ще я постійно себе мучу, що треба сідати за навчання (бо знаю, що якщо я не зроблю зараз — пізніше це вдасться ще складніше, а потім і взагалі не починатиму навіть). Приходжу з пар і почуваюся мертвою рибиною — хочеться просто лежати і все. І от ці намагання мене виснажують. Можливо, треба відразу перемикатися на фізичну активність просто. Бо сидіння і фізична неактивність — як замкнене коло. Хоча зараз я пишу цей лист з думкою, що ось допишу і піду гуляти.

Учора найбільшою радістю було: коли тато прийшов з прогулянки з якоюсь красунечкою француженкою і приніс мені йогурт і рис з лососем. Я його на ніч безтурбно й ум'яла)

Хочеться багато роздумувати і стосовно світогляду у твоєму листі все відгукується!

А взагалі мені дуже романтично, що мій тато бачиться з різними дівчатами — це ж стільки історій, стільки різних життів. Усе ж, добре, що я його шлях не наслідую, а тебе люблю) нам з тобою пощастило.

Не знаю взагалі, які емоції у тебе викличе мій лист(прогнозую або захват(бо усе так щиро), або якийсь відчай (бо здається, що я змальовую тут щось стереотипно більш негативне: неідеальний режим харчування, неідеальне сприйняття навчання, лінь))

Але мені дуже пригодницько, що у нас з татом життя якесь інше, ніж у більшості сімей. О, прийшло сповіщення у Вайбері — аудіо від Джолі. Мабуть, ще одне страждальне повідомлення у стилі don`t worry about me — I'll forget about dad. Наскільки драматично!

Йомана, уже 19:17. І майже повністю темно. о ні, крінж))))

ТААААК хочу заснути без ноута. Ех. Мабуть, пізніше зідзвонюся з Олегом, і засну сьогодні пізно, бо хочу практичну добити перед завтрашньою консультацією. ЗАТЕ я зробила свою частину проекту :)

І взагалі я супер. Твоя дівчина — красунечка. І старається бути розумницею.
Чесно кажучи, мене розмова з Мішею (той, що студент КНУ) сьогодні трішки засмутила. Він сказав, що якби довелося за цей семестр платити 15К, він би тут не учився. Я не плачу звісно, 15, але правда у його словах є... Але ж наскільки обмежено — отак думати. І вирішувати учитися чи не учитися (якщо все одно твої батьки спроможні оплатити освіту) з розрахунку економії. Хоча... про це треба дискутувати))

Як ти міг зрозуміти вище, я тригерюся на якихось речах, замислююся, але потім воно мене відпускає і ніби знов спокійна, задоволена. Недосконалий отакий лист* - зміксований роздратуванням, апатією, захопленням і щастям.

Люблю.
Твоя дівчинонька

*P.S. Хоча я його вичитала щойно! (19:33) А я свою писанину зазвичай не перечитую :)
